2020 рік

Провадження в порядку надання міжнародної правової допомоги:

1) порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом

87703415 – 12.02.20 року – ОСОБА 1 ставить питання про перегляд вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 03 жовтня 2006 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, де ОСОБА 1 посилається на встановлення рішенням ЄСПЛ факту порушення Україною міжнародних зобов'язань, яке полягає у порушенні під час досудового розслідування вимог п. 1 та пп. «с» п. 3 ст.6 Конвенції у зв’язку з відсутністю у заявника доступу до захисника 28 січня 2005 року, неналежними умовами тримання заявника під вартою у Дніпропетровському СІЗО та у зв’язку з триманням заявника у металевій клітці під час судових засідань у Верховному Суді України. Крім того, Судом установлено, що Україна не дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції у зв’язку з відмовою органів влади надати заявнику копії документів для його заяви до Суду.

89180571 – 29.04.20 р. – ОСОБА 1 ставить питання про перегляд вироку Деснянського районного суду м. Києва від 16.07.2009 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 11.11.2009 року, постанови Верховного Суду України від 21.04.2010 року, з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, посилається на те, що встановлені порушення Конвенції, зокрема, використання доказів, отриманих під катуванням заявника, для забезпечення його засудження зробило кримінальне провадження в цілому несправедливим.

У своєму рішенні ВПВС, ураховуючи констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБИ 1 на справедливий судовий розгляд у зв’язку із використанням отриманих під тиском зізнавальних показань заявника, що обумовлює необхідність повторного дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів, діючи в межах повноважень, визначених ч. 5 ст. 33, ст. 467 КПК України, ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, позбавлена можливості постановити нове судове рішення в цій справі щодо заявника.

Однак, зазначені вище порушення прав заявника, встановлені рішенням ЄСПЛ, свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону національними судовими органами, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 398 КПК 1960 року є підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень.

89903946 – 27.05.20 року - ОСОБА_1 , не погоджуючись із постановленими щодо нього судовими рішеннями, порушує питання про скасування вироку й ухвали і направлення справи на новий судовий розгляд на підставі констатованого міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань під час судового розгляду кримінальної справи щодо нього. На обґрунтування своїх вимог наводить обставини та їх правову оцінку, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недостатньою для підтвердження або спростування доведеності вини ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах. Крім того, виправлення встановлених порушень прав заявника потребує здійснення повторного дослідження наявних доказів та обумовлює необхідність переоцінки їх достовірності.

Констатований ЄСПЛ характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, дають підстави вважати, що виправлення цих порушень можна здійснити шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний перегляд справи про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 19, п. «а», «и» ст. 93, ч. 1 ст. 263 КК 1960 року. Необхідно дати належну оцінку всім зібраним у справі доказам з точки зору їх допустимості, належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів оцінити з точки зору їх достатності у своєму взаємозв`язку.

Окрема думка - http://reyestr.court.gov.ua/Review/89903961

90411145 – 08.07.20 року - у заяві та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 , захисники Ковальчук І.В. та Бойкова І.А. порушують питання про перегляд судових рішень, просять скасувати вирок Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року, ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року та постанову Верховного Суду України від  16 травня 2011 року, а справу направити на новий судовий розгляд.

У постанові Велика Палата Верховного Суду вказує, що повторний розгляд справи не може бути адекватним способом поновлення прав заявника, порушення яких визнано рішенням ЄСПЛ, оскільки такі порушення не є наслідком судових рішень, ухвалених на національному рівні, про скасування яких звернувся заявник та його захисники.

Також, Велика Палата доходить таких висновків: а) довічне позбавлення волі як пропорційний та справедливий вид покарання за скоєння найтяжчих злочинів не суперечить ідеї людської гідності, яка лежить в основі ЄКПЛ, та не являє собою порушення її статті 3; б) лише нескорочуване довічне позбавлення волі є порушенням статті 3 ЄКПЛ; в) відсутнє порушення статті 3 ЄКПЛ в тому випадку, коли існує нормативно визначений на національному рівні та практично ефективний механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі; г) механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі дозволяє національним органам оцінити зміни поведінки довічно ув’язненого і констатувати прогрес, який не виправдовує триваюче утримання в ізоляції.

91460943 – 02.09.2020 року - у заяві про перегляд судових рішень засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку і ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд. На обґрунтування своїх вимог наводить аргументи щодо порушення свого права за пунктом  1 та підпунктом «d» пункту 3 статті  6 Конвенції, аналогічні викладеним у рішенні ЄСПЛ.

У своєму рішенні ВП ВС зазначає, що обмеження у здійсненні прав сторони захисту у зв’язку з незабезпеченням допиту під час судового розгляду ключових свідків обвинувачення, зміст показань яких заявник категорично заперечував, не були компенсовані належними й достатніми процесуальними гарантіями, здатними забезпечити загальну справедливість судового провадження.

Разом із тим направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, на переконання Великої Палати, не є необхідним та ефективним способом усунення допущених порушень. Адже наслідком такого процесуального рішення було б відновлення судового провадження в повному обсязі спочатку, що передбачало б необхідність повторного виклику й допиту всіх свідків, перевірки всіх документів та інших матеріалів справи. Натомість порушення процедури сприйняття й дослідження судом інших доказів, крім показань зазначених вище трьох свідків, ЄСПЛ не встановлено і з матеріалів справи не вбачається. За таких обставин призначення нового розгляду у місцевому суді може завдати шкоди інтересам кримінального судочинства, зокрема в частині дотримання розумних строків, а також реалізації засади безпосередності процесу, оскільки у зв’язку зі спливом тривалого часу після подій можливість забезпечення явки свідків до суду і відтворення ними обставин, що підлягають доказуванню, значно ускладнені.

Велика Палата вважає, що виправлення констатованої ЄСПЛ невідповідності судового провадження вимогам статті 6 Конвенції можна здійснити шляхом нового апеляційного розгляду. Під час такого розгляду апеляційному суду необхідно з дотриманням норм процесуального права усунути порушення, зазначені в цій постанові, зокрема шляхом проведення судового слідства і допиту свідків та/або дослідження показань за матеріалами справи із джерел, здатних забезпечити найбільш повне й точне сприйняття їх змісту.

91572019 – 09.09.2020 року - заяві та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 порушує питання про перегляд судових рішень, посилаючись на рішення ЄСПЛ, просить скасувати вирок Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року, ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду від   15 лютого 2011 року, а кримінальну справу щодо нього закрити. У своїх доповненнях до заяви ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 21 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2017 року, якими засудженому відмовлено у задоволенні його заяви про перегляд вироку Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року за нововиявленими обставинами.

На переконання Великої Палати, порушення прав заявника, допущене органами досудового слідства під час відібрання в ОСОБА_1 явок з повинною 10 липня 2009 року, було компенсовано під час наступних процесуальних дій із заявником - допиту його як обвинуваченого та відтворення обстановки і обставин події, що проводились за участю захисника. Матеріали справи не свідчать про те, що показання засудженого, надані в ході зазначених слідчих дій у присутності захисника, були наслідком обмеження його у виборі позиції захисту, зумовленої змістом перших зізнань.

Практика Великої Палати також підтверджує можливість використання доказів з так званого незалежного джерела, що призводить до висновків про необхідність виключення доказів, отриманих із порушенням конвенційних прав заявників, але з посиланням у судових рішеннях на інші докази вчинення кримінального правопорушення.

Окрема думка - http://reyestr.court.gov.ua/Review/91555179

Кримінальне провадження з обвинувальним актом

(у розрізі статей Кримінального кодексу України)

1) злочини проти життя та здоров’я особи;

89977787 – 17.06.20 року – захисник потерпілого ОСОБА_2, адвокат Захарчук А. П., не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і ставить вимогу про їх скасування. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із застосуванням судами ст. 49 КК та висновками щодо компенсації потерпілому витрат на правову допомогу. Скаржник вважає, що строк притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності закінчився в період розгляду провадження в суді першої інстанції внаслідок умисного затягування розгляду кримінального провадження захисником і обвинуваченим та ухилення від судового розгляду, а суди не дали оцінки тому, що обвинувачений не вчинив спроб примиритися з потерпілим та не відшкодував потерпілому витрати на лікування.

Велика Палата у своєму рішенні вказала, що невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання.

Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами у розумінні КПК. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат. Це питання може вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 534 КПК суд, який виніс рішення без вирішення питання про розподіл процесуальних витрат.

Провадження за скаргами на дії та рішення правоохоронних органів, на дії чи бездіяльність слідчого, прокурора та інших осіб під час досудового розслідування

1) бездіяльність слідчого, прокурора (стосовно невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань);

93081749 – 18.11.2020 року – ОСОБА 1 просить переглянути за виключними обставинами ухвалу ККС від 25 жовтня 2019 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, і скасувати її, постановити ухвалу про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК виключною обставиною визнається встановлена КСУ неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.

ВП ВС у рішенні зазначає, що на день прийняття ККС ухвали від 25 жовтня 2019 року норма ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, не була визнана неконституційною.

Оскільки рішення КСУ має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено КСУ безпосередньо у тексті ухваленого рішення), ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА 1 про перегляд за виключними обставинами ухвали ККС від 25 жовтня 2019 року.

Окрема думка - https://reyestr.court.gov.ua/Review/93081754