15 років позбавлення волі за замах на диверсію: Чернівецький апеляційний суд залишив вирок без змін

28 жовтня 2026 року Чернівецький апеляційний суд залишив без змін вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 червня 2026 року, яким обвинуваченого визнано винуватим у вчиненні закінченого замаху на диверсію в умовах воєнного стану – за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 113 КК України. Призначене покарання – 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, окрім житла.

Як установив суд першої інстанції, обвинувачений через Telegram погодився за грошову винагороду підпалити залізничну релейну шафу. Після вибору та погодження об’єкта він придбав пальне, а ввечері 2 грудня 2025 року здійснив підпал на перегоні Садгора – Магала, фіксуючи свої дії на відео.

Пожежу помітив черговий по переїзду. Після його окрику обвинувачений утік, а працівник залізниці загасив вогонь. Шафа не згоріла, і злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі обвинуваченого. Суд визнав доведеним, що дії було вчинено з метою ослаблення держави та спрямовано на зруйнування об’єкта, який має важливе народногосподарське й оборонне значення.

Вирок оскаржили обвинувачений та його захисник. Обґрунтовуючи вимоги апеляційних скарг, сторона захисту оспорювала доведеність причетності обвинуваченого до підпалу, ставила під сумнів належність і допустимість доказів, посилалася на окремі результати експертиз, неповноту судового розгляду та порушення процесуальних гарантій. Захисник обвинуваченого просила скасувати вирок і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Перевіряючи ці доводи, колегія суддів зіставила зміст листування, відеозаписи, експертні висновки та відомості про рух коштів. Суд дійшов висновку, що ці докази узгоджуються між собою і в сукупності підтверджують установлені обставини.

Зокрема, доводи про користування телефоном іншою особою суд оцінив з урахуванням даних облікового запису, добровільної видачі пристрою обвинуваченим та змісту спілкування протягом кількох днів. Листування послідовно відображало вибір і погодження релейної шафи, обговорення способу підпалу й винагороди, придбання бензину та події після займання. Воно містило фотографію каністри, відеозапис підпалу й повідомлення про переслідування та отриманий опік. Сукупність цих даних, за висновком колегії суддів, підтверджувала фактичне користування телефоном обвинуваченим і не узгоджувалася з версією захисту.

Повідомлення про придбання пального суд оцінював поряд із відеозаписами з автозаправної станції. Так само зміст листування зіставлено з результатами судово-медичного дослідження: після підпалу в повідомленнях йшлося про опік руки, а наступного дня під час затримання відповідне ушкодження виявили в обвинуваченого. Його термічний характер підтвердила експертиза. Цей зв’язок між відомостями з телефону та зафіксованим ушкодженням дав суду підстави відхилити пояснення про побутове походження опіку.

Колегія суддів також надала оцінку результатам експертиз, на які посилалася сторона захисту. На одному з досліджених об’єктів рюкзака, виявленого поблизу місця підпалу, встановлено генетичні ознаки іншої особи. Однак, як зазначив суд, це не спростовувало результатів дослідження іншого об’єкта того самого рюкзака, на якому виявлено біологічні сліди, генетичні ознаки яких збіглися з генетичними ознаками обвинуваченого. Відсутність на рюкзаку слідів нафтопродуктів та придатних для ідентифікації слідів рук на ємності суд оцінив разом з іншими матеріалами провадження. За висновком колегії суддів, ці результати самі по собі не виключали користування предметами обвинуваченим і не спростовували доказів, покладених в основу вироку.

Застосовуючи вимоги статті 94 КПК України, апеляційний суд наголосив на необхідності оцінювати кожний доказ щодо належності, допустимості й достовірності, а їх сукупність – щодо достатності та взаємозв’язку.

Окремо, колегія суддів перевірила заперечення щодо корисливого мотиву. Первісно за підпал було запропоновано 500 доларів США, тоді як на рахунок обвинуваченого надійшло 8000 гривень. Суд установив, що ця розбіжність узгоджувалася з листуванням про зменшення оплати залежно від результату вчинених дій. Тому різниця між обіцяною та фактично зарахованою сумами не спростовувала висновку про дії за винагороду.

Процесуальні заперечення суд перевірив за матеріалами провадження. Твердження про отримання телефону без участі захисника спростовувалися протоколом затримання, який засвідчував добровільну видачу пристрою в присутності адвоката та понятих. Щодо недослідження окремих експертиз колегія суддів зазначила, що відповідні висновки наведено й оцінено у вироку, а доводи про залишення їх недослідженими належно не конкретизовані.

Колегія суддів також звернула увагу, що сторона захисту не заявляла клопотання про дослідження зазначених висновків експертів судом апеляційної інстанції в порядку, передбаченому частиною третьою статті 404 КПК України.

Розглядаючи заяви обвинуваченого про фізичний та психологічний тиск, колегія суддів не встановила в матеріалах провадження об’єктивних даних на їх підтвердження. Водночас суд звернув увагу на те, що відомості, отримання яких обвинувачений пов’язував із незаконним впливом, не були покладені в основу обвинувального вироку. Висновок про винуватість ґрунтувався на інших доказах, безпосередньо досліджених судом.

За результатами перевірки колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг не спростували висновків суду першої інстанції. Істотних порушень кримінального процесуального закону, які давали б підстави скасувати чи змінити вирок, не встановлено. Призначене покарання визнано необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. Апеляційні скарги залишено без задоволення.

Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців із дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - у той самий строк із дня вручення копії судового рішення.

Справа № 726/644/26

Пресслужба суду