Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Заставнівського районного суду Чернівецької області з позовом, посилаючись на те, що в грудні 2024 року відповідач уклав з фінансовими компаніями, які згодом відступили право вимоги за договорами факторингу, два електронні договори споживчого кредиту. Позивач вказував на утворення заборгованості за обома договорами на загальну суму 231 625 грн, з яких тіло кредиту становило 62 700 грн, решту становили нараховані відсотки, пеня та штраф.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов, стягнув з відповідача 200 275 грн, відмовивши при цьому у стягненні пені та штрафу з огляду на те, що неустойка нараховувалася під час дії воєнного стану.
Залишаючи в силі вимогу щодо стягнення решти суми разом із відсотками, суд обґрунтував свою позицію тим, що позичальник не надав доказів, які б спростували розрахунок боргу або підтверджували відсутність заборгованості перед первісним кредитором. Встановивши факт прострочення платежів, суд визнав право факторингової компанії на стягнення тіла кредиту та відсотків, нарахованих у межах строку кредитування.
Не погоджуючись із цим рішенням, відповідач через свого представника подав апеляційну скаргу, у якій наполягав на незаконності нарахування процентів за період проходження ним військової служби за призовом під час мобілізації, а також заперечував факт отримання кредитних коштів, посилаючись на неповноту довідок про перерахування коштів. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів Чернівецького апеляційного суду підтвердила правомірність укладення обох кредитних договорів в електронній формі. Колегія суддів встановила, що договори підписані відповідачем електронним підписом одноразового ідентифікатора, надісланого на його номер телефону, а самі договори містять усі необхідні дані для ідентифікації позичальника. З огляду на це такі правочини за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Щодо доводів апелянта про недоведеність надання кредитних коштів, апеляційний суд визнав їх помилковими, оскільки факт перерахування коштів на картки відповідача підтверджувався довідками надавача платіжних послуг. Між тим колегія суддів звернула увагу на суперечливість позиції відповідача, який заперечував отримання коштів і водночас вимагав перерахунку нарахованих на них процентів.
Вирішальним питанням апеляційного перегляду стало застосування пільги, передбаченої ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно з цією нормою, військовослужбовцям, призваним на службу під час мобілізації, проценти за користування кредитом та штрафні санкції не нараховуються на весь час їх призову (за винятком кредитів на придбання житла, автомобілів чи певного обладнання).
На підтвердження проходження військової служби відповідач долучив до апеляційної скарги довідки форми 5, які не подавалися до суду першої інстанції. Апеляційний суд визнав наявність виняткових підстав для прийняття цих доказів, оскільки вони мають істотне значення для правильного визначення розміру заборгованості. Згідно з довідками, відповідач проходить військову службу за призовом під час мобілізації з 03 січня 2025 року. Оскільки обидва кредити були оформлені в грудні 2024 року, уже за місяць після їх укладення відповідач набув права на передбачений законом захист від нарахування процентів.
Застосувавши цю імперативну заборону, апеляційний суд встановив, що кредитодавець неправомірно продовжував нараховувати проценти за обома договорами після 03 січня 2025 року – до моменту відступлення права вимоги новому кредитору. Здійснивши власний перерахунок, суд визначив, що обґрунтовано нарахованими є проценти лише за період з моменту отримання коштів до 02 січня 2025 року включно – останнього дня перед мобілізацією відповідача. У результаті загальний розмір заборгованості за процентами за двома договорами склав 13 591,20 грн замість первісно нарахованих 137 575 грн.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції підкреслив, що ця пільга діє на весь час призову і поширюється на зобов'язання перед підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності, зокрема банками та фінансовими компаніями. Закон містить лише чітко визначені винятки: заборона на нарахування не стосується кредитів на придбання житла, автомобілів, а також фотоелектричних модулів чи вітрових електроустановок, якщо відсотки за ними компенсуються державою чи третіми особами.
З урахуванням цього перерахунку колегія суддів змінила рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості, встановивши загальну суму до стягнення в розмірі 76 291,20 грн, з яких 62 700 грн становить заборгованість за тілом кредиту, а 13 591,20 грн – заборгованість за процентами. Питання відмови у стягненні пені та штрафу апеляційним переглядом не охоплювалося, оскільки ця частина рішення суду першої інстанції не оскаржувалася.
У зв'язку зі зміною розміру задоволених вимог апеляційний суд також переглянув розподіл судових витрат: здійснивши їх пропорційний перерахунок і взаємозалік, суд стягнув з позивача на користь відповідача 1 763,22 грн у рахунок відшкодування судового збору.
Таким чином, апеляційний суд застосував положення закону, яким встановлено імперативну заборону щодо нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкцій військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на весь час їх призову. Вказана норма спрямована на запобігання додатковому фінансовому навантаженню на осіб, які захищають державу, та є фундаментальною державною гарантією їх соціального захисту.
Пресслужба суду
_03_03.png)
