Судовий контроль за виконанням рішення про забезпечення матір’ю дистанційного побачення дитини з батьком : чи можна вважати виконаним цей обов'язок, якщо дитина відмовляється від спілкування?

За матеріалами справи, після розлучення батьків малолітній син за рішенням суду залишився проживати з матір'ю. Суд зобов'язав матір щодня, у визначений час, забезпечувати дитині можливість спілкуватися з батьком через Viber або Telegram.

Паралельно на матір також покладався обов'язок звітувати на підставі ухваленого рішення в порядку забезпечення позову під час розгляду справи про визначення місця проживання дитини.

Оскільки рішення тривалий час не виконувалося, суд за заявою батька зобов'язав матір подавати ці звіти окремо. Згодом заходи забезпечення позову були скасовані, тому на час розгляду останнього звіту чинною залишалася саме та ухвала суду І інстанції, правомірність якої апеляційний суд підтвердив у постанові, про яку йдеться в даній статті.

Як встановив Чернівецький апеляційний суд, мати звіти подавала та викладала вжиті заходи. Однак батько наполягав на тому, що вони формальні, а реального спілкування немає, і вимагав визнати рішення невиконаним, оштрафувати матір та зобов'язати подати новий звіт.

Шевченківський районний суд м.Чернівців прийняв звіт матері (боржниці) про виконання рішення щодо забезпечення спілкування дитини з батьком (стягувачем).

Батько оскаржив ухвалу суду І інстанції в апеляційному порядку.

Чернівецький апеляційний суд, у свою чергу, залишив скаргу апелянта без задоволення.

Матеріали справи, зокрема, акти державного виконавця, відеозаписи спілкування, висновки психологів, засвідчили, що мати послідовно намагалася організувати контакт дитини з батьком. Проблема полягала в іншому – син стабільно відмовлявся виходити на зв'язок із батьком.

За висновком психологів, які обстежили дитину, це небажання мало травматичне походження і не було наслідком стороннього впливу чи навіювання з боку матері.

Апеляційний суд також звернув увагу, що на формування такого небажання в дитини до спілкування з батьком та браку довіри могла вплинути сукупність об'єктивних життєвих обставин – розлучення батьків, проживання з матір’ю окремо від батька, згодом самовільна зміна останнім місця проживання дитини та переїзд, відсутність контакту з матір'ю, знову повернення до матері.

Натомість колегія суддів визнала, що заходи матері були достатніми, а стійке, незмінне протягом тривалого часу небажання дитини – поважна обставина, що об'єктивно ускладнювало виконання рішення, а не бездіяльність боржниці.

Так, детальний аналіз звіту та доданих до нього матеріалів (актів державного виконавця, відео з дитиною в процесі спілкування з батьком, інших наявних письмових доказів) у їх сукупності дав підстави для висновку, що вжиті боржницею заходи призводили до фактичного виконання судового рішення, а саме до покрокового налагодження реального та майже щоденного забезпечення спілкування батька з дитиною, що крім іншого, підтверджувалося фіксацією на відео.

Чернівецький апеляційний суд, ухвалюючи рішення, посилався на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 08.07.2021 у справі №640/11833/19, згідно з якою примушування дитини до спілкування всупереч її волі фактично є психологічним тиском і суперечить її праву на розвиток у безпечному та стабільному середовищі.

Також колегія суддів взяла до уваги і практику Європейського суду з прав людини у справі «М.С. проти України», згідно з якою в будь-яких рішеннях щодо дітей найкращі інтереси дитини мають першочергове значення.

Суд дійшов висновку, що причина невиконання полягала не в бездіяльності матері, а в об'єктивному психоемоційному стані дитини, тож саме інтереси дитини мали переважне значення.

Водночас апеляційний суд наголосив на важливості права батька на виконання остаточного судового рішення, послався на ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ щодо обов'язковості виконання судових рішень.

Підсумовуючи, колегія суддів Чернівецького апеляційного суду залишила ухвалу суду І інстанції про прийняття звіту матері без змін і закликала сторони до терпіння, наголосивши на необхідності надати дитині час для вирівнювання психоемоційного стану, адже тиск на малолітню дитину заради формального виконання рішення лише поглиблює її небажання спілкуватися з батьком.